Сцена в кафе

Скромна афіша у вітрині кафе "Теремок" заінтригувала. І не тільки назвою п'єси, а й колективу, що мав її показувати. Обіцяла зустріч з театром-кафе "Актор". І саме інтер'єр "Теремка" мав служити декорацією для вистави "Лавка" О.Гельмана у виконанні актриси Київського театру імені Лесі Українки Валентини Василенко й актора Театру поезії Валентина Шестопалова.
У кафе - півсотні відвідувачів. На столиках - букети квітів, фруктові коктейлі, морозиво. Радісну атмосферу очікування театрального дива підсилює невимушеність спілкування між майбутніми глядачами. У цьому, мабуть, специфіка цього сценічного айданчика: аудиторія стає розкутішою, довірливішою. Аж ось за вікнами сутеніє, немов природа подає першу ремарку п'єси, події якої відбуваються саме надвечір. Публіка замовкає, відчувши, що спектакль уже почався.
Півтори години триває ця карколомна за фабулою, темпераментна вистава, протягом якої глядачі немов стають свідками публічної сповіді. Митці (В.Шестопалов ще й режисер) не прагнули лише засудити своїх героїв, а й зрозуміти, чому спотворились їхні душі. Переконує насамперед поведінка глядачів. Багато з них ледве приховують сльози. Судження про виставу були різні. Незаперечним здалося одне: ідея театру-кафе життєздатна, її втілення - цікаве.
Автор і "мотор" ідеї - театрознавець Тетяна Родіонова. Суть її задуму проста: творча людина тому й творча, що прагне реалізувати своє обдарування в якомога розмаїтіших формах. Коли зважити, що в Києві працюють близько чотирьохсот акторів (додамо ще й тих, кому не пощастило потрапити в професіональні трупи), то дивує, що досі не розроблено механізми, за допомогою яких вони можуть здійснювати свої незадоволені творчі заявки, підготувати омріяні ролі (одна з хиб самостійної роботи - складність виходу до широкого глядача). Врахуємо і відчутну нині схильність публіки до "камерного" сприймання театрального мистецтва, що засвідчує успішна діяльність малих сцен.
З пропозицією організувати таку сцену поза межами театру і звернулася Т.Родіонова зі своїми однодумцями до секретаря Шевченківського райкому партії Олексія Олександровича Пєшого.
Той візит усе і вирішив. "Олексій Олександрович настільки особисто зацікавлено поставився до наших пошуків, що ми навіть відчули себе боржниками: швидше до діла", - так оцінює цю зустріч Т.Родіонова. а сам секретар зізнався мені: "Дума про, так би мовити, "окультурнення" подібних закладів громадського харчування у нас уже в цілому визріла. Але хотілося, щоб ми її не нав'язували, а тільки допомагали захопленим. В ідеалі кожне кафе повинне мати власну культурну програму. Театр-кафе "Актор" - перша реальна спроба."
"Лавка" вже витримала понад тридцять показів. І на всіх аншлаг! У серпні, коли актори театру-кафе були у відпустці, адміністрацію "Теремка" облягли нетерплячі: коли ж відновляться спектаклі?! І на першу ж по поверненні виставу бажаючих прийшло вдвоє більше, ніж вміщує зал. Квитки на два наперед оголошені вечори були продані миттєво.
Недавно "Актор" запросив на другу прем'єру - "Записки божевільнго" Миколи Гоголя. Моноспектакль В.Шестопалова. як на мене, то вже сам вибір - акт творчої сміливості, серйозного, вільного від коньюнктури наміру. Справді: не зі Жванецьким виходили до глядачів, а з класикою. Певний ризик був, але глядач відгукнувся на прем'єру палко: зал знову вщерть заповнений. Є вже своя, особлива аудиторія в "Актора". Розумні обличчя тридцяти-сорокарічних - тих, хто, попри проблеми побуту, думає про долю людини, сенс її існування.
Отже, "Актор" має власний сценічний майданчик, репертуар (дві прем'єри за чотири місяці), досить високий виконавський рівень, свого глядача. Має і валовий прибуток - дві тисячі карбованців, не рахуючи вечірнього (вистави йдуть по закінченні роботи кафе) виторгу буфету, що часом сягає половини денних надходжень.
Є, нарешті, і формальне розв'язання проблеми переходу на госпрозрахунок. Протягом літа дискутувалися різні варіанти фундаторства. Оптимальним визнано входження "Актора" до секції любителів театру добровільного товариства "Молодіжне перехрестя", що недавно затвердило свій статут і програму. Нарешті до морального визнання справи акторів-ентузіастів долучиться матеріальна винагорода. Численні продюсерські клопоти Т.Родіонової будуть оплачуватися, з'явиться можливість залучати освітлювача і декоратора, навіть проблема бармена і прибиральниці перестане нею бути.
Відрадно, що і в правлінні "Молодіжного перехрестя", і в райвідділі культури щиро вірять у госпрозрахункові можливості "Актора". Ще б пак: суцільні аншлаги!

Костянтин Родик

"Культура і життя". 18 жовтня, 1987.